.

Археологічний музей у Біскупіні

Археологічний заповідник у Біскупіні є одним із найбільших і найвідоміших археологічних заповідників у Європі. На його території є відомі пам’ятки від кам’яного віку і до раннього середньовіччя, зокрема залишки поселення оборонного типу доби пізньої бронзи ранньозалізного часу, яке завдяки доброму стану збереження дерев’яних конструкцій ще з 30-х років ХХ століття отримало назву «польських Помпей». Через їхню цінність для культурної спадщини, а також науково-дидактичну важливість, територія півострова Біскупінського озера та околиці визнані з 1994 року пам’яткою історії, що увійшли до групи найцінніших об’єктів/регіонів Польщі. Сьогодні тут знаходяться реконструкції доісторичних та ранньосередньовічних поселень, зокрема і зазначеного вище поселення оборонного типу доби пізньої бронзи – ранньозалізного часу.

Археологічний музей у Біскупіні був створений 1950 року на базі тогочасних науково-дослідних установ (Інститут дослідження слов’янських старожитностей та Комісія з досліджень в Біскупіні при Державному комітеті з досліджень походження Польської держави) при Головному управлінні Музеїв та Охорони Пам’яток Міністерства культури і мистецтв. З 1956 року він функціонував як філія Державного археологічного музею у Варшаві (тодішнім директором музею у Варшаві був дослідник Біскупіна та співавтор концепції створення там археологічного заповідника проф. Здзіслав Раєвський). З 1974 року філію у Біскупіні очолювала пані Ружа Міклашевська-Бальцер, а з 1983 року – пан Вєслав Зайончковський – ідеолог розширення археологічного заповідника, створення на його базі центру консервації дерева і дендрохронологічних досліджень та історичного реконструкторського осередку (директор археологічного музею у Біскупіні у 2000-2017 рр.). З 2000 року музей є самоврядною установою обласного підпорядкування (Куявсько-Поморське воєводство) та діє на підставі Закону про музеї від 21 листопада 1996 року.

Основними завданнями музею є: збір, зберігання, наукове опрацювання, консервація, забезпечення вільного доступу і обміну культурними цінностями через постійні («Початки історії на Біскупінському озері», «Епоха перших хліборобів») і тимчасові музейні експозиції, а також охорона і збереження території археологічного заповідника та створених тут реконструкцій.

Головна місія музею полягає в просвітництві, популяризації археології і суміжних дисциплін та важливості і необхідності збереження пам’яток.

Відповідно до розпрацьованого роками принципу «живої науки», проводяться музейні лекції, майстер-класи та вистави для дітей, підлітків і дорослих, присвячені різноманітній археологічній тематиці та історичним реконструкціям. Музей проводить численні освітні заходи. Серед них важливим є Археологічний фестиваль, який організовується з 1995 року та щороку присвячений іншій тематиці. Він відбувається за участі наукових установ, музеїв і реконструкторів з Польщі та з-за кордону. Окрім просвітницької діяльності, Археологічний музей в Біскупіні проводить наукові дослідження в галузі археології, консервації музейних предметів та дендрохронології. Також має власний конференц-центр «Дім Музейника», де організовує різноманітні наукові та науково-популярні заходи.

Археологічний музей у Біскупіні є членом Міжнародної асоціації музеїв просто неба та експериментальної археології, EXARC, створеної для встановлення і розвитку високих стандартів наукових досліджень та обмінів отриманими результатами.

Щороку до нас приїздить близько 200 000 відвідувачів, що робить нас одним із провідних музеїв просто неба у Польщі та Європі.

Археологічний заповідник у Біскупіні є одним з найбільших у Європі. Через свою унікальну цінність для культурної спадщини Польщі він визнаний пам’яткою історії. На його території площею близько 38 га знаходяться численні залишки давніх поселень від кам’яного віку до раннього середньовіччя. Найвідомішою серед них є пам’ятка на півострові Біскупінського озера поселення оборонного типу доби пізньої бронзи – ранньозалізного часу, яке є надзвичайно важливим для т. зв. «мокрої археологія», яка займається дослідженням болотних і торф’яних об’єктів. Відкриття цієї пам’ятки відноситься до 100 найважливіших археологічних відкриттів ХХ століття.

На сьогодні в заповіднику є доступними такі реконструкції:

• стоянки мисливців та збирачів (візуалізація),

• поселення перших хліборобів,

• поселення оборонного типу на півострові,

• поховань в скринях,

• села часів давніх П’ястів,

• Палуцької хати етнографічного об’єкта, занесеного до реєстру пам’яток.

Стоянка мисливців та збирачів

Розкопки, проведені на піщаній дюні біля Біскупінського озера, виявили залишки стоянки віком 10 000 років. Сьогодні її візуалізацію відтворено біля невеликого ставка, що поряд з «Поселенням перших хліборобів». Вона єдина, що не була відтворена в межах самої пам’ятки. Стоянка не має детальної візуалізації, лише відтворює загальний вигляд пам’яток, де проживали громади мисливців-збирачів.

«Стоянка мисливців та збирачів» складається з покритої очеретом хатини та зовнішнього вогнища. У сусідньому ставку є зроблений зі одного стовбура човен-довбанка, як свідчення важливості рибальства у громадах мисливців-збирачів, які проживали у районах, посеред водних масивів.

Поселення перших хліборобів

На місці неолітичного поселення, що існувало близько 6 тис. років тому, зроблено його часткову реконструкцію у вигляді «Довгого будинку» (другий «Довгий будинок» – стилізована адаптація будівлі музею з експозицією «Епоха перших хліборобів»). Створено її на основі результатів досліджень, проведених тут у 1950-х та в 2011-2012 роках. Ці дослідженні довели, що будинки перших хліборобів в околицях сучасного Біскупіна були кілька десятків метрів завдовжки, мали форму видовженої трапеції, де стіни були зроблені з дерев’яних стовпів, вкопаних у землю один біля одного. Розміри цих об’єктів свідчать про те, що в одному «довгому будинку» могли проживати кілька споріднених сімей, які, швидше за все, були однією родиною.

Функціональний поділ внутрішнього простору реконструкції та її вигляд показують умови життя перших хліборобських громад у Палуках. У туристичний сезон та під час заходів, які організовує наш музей, тут можна зустріти реконструкторів доісторичних ремесел, в т. ч. з виготовлення посуду та крем’яних і кам’яних знарядь.

На території поселення є давнє джерело, яке, ймовірно, відігравало культову роль. Також є відтворенні давні поля з архаїчними видами рослин – сочевиці, чотирьох видів пшениці (полба, звичайної та ін.), білого і червоного проса, льону та ін. Слід зазначити, що не всі ці рослини були відомі 6 тисяч років тому, просо на наших землях почали вирощувати лише в бронзовому віці.

Поселення оборонного типу на півострові

Найбільш впізнаваною частиною археологічного заповідника в Біскупіні є реконструкція поселення оборонного типу доби пізньої бронзи – ранньозалізного часу, пов’язаного з археологічною лужицькою культурою. Історія відкриття та перших досліджень відноситься до 30-х років ХХ століття. Тоді місцевий учитель Валенті Швайцер виявив палі, що стирчать з води, про що повідомив проф. Юзефа Костшевського, одному із найвидатніших польських археологів. Дослідження розпочались в 1934 році. Дуже швидко стало зрозуміло про унікальний характер пам’ятки, що містила дерев’яні споруди великого поселення оборонного типу, яке датується тисячами років, і є прикладом протоурбаністичних ідей. Усвідомлюючи унікальність знахідки та її величезне значення для науки та бачення праісторії Польщі та Європи, проф. Костшевський від початку реалізовував інноваційну концепцію міждисциплінарних досліджень за участю антропологів, археозоологів, ботаніків, геоморфологів, хіміків та архітекторів. У Біскупіні застосували техніку фотографування з прив’язаної повітряної кулі, що дало чудові результати документації. З перервою, викликаною Другою світовою війною (під час війни нацисти проводили власні дослідження в Біскупіні), дослідження були продовжені. Після війни їх очолив проф. Здзіслав Раєвський – довоєнний асистент проф. Костшевського, творець ідеї відтворення доісторичних об’єктів у заповіднику.

Реконструкція відтворює частину будівель поселення, яке у давнину складалось з 106 будинків, розташованих у 13 рядів, розділених дерев’яними вулицями. Регулярно розташовані будинки були оточені навколо вулицею, що полегшувало комунікацію. Усе поселення було оточене валом невідомої для нас висоти. Знаємо лише, що його ширина біля основи сягала 3 м, а конструкція складалася з дерев’яних скринь, збудованих у техніці зрубу та засипаних землею, піском та камінням. Для захисту насипу від підмивання на березі озера під кутом було встановлено ряди паль, які слугували хвилерізом і криголамом. Поселення було побудоване на острові, тому єдиною дорогою, що вела до нього, була пристань. В’їзд до поселення охороняли ворота. Хоч характерна вежа, яка стоїть тут сьогодні і роками є символом Біскупіна, є гіпотетичним баченням, здається, що існування цього оглядового пункту було практичним рішенням.

Дендрохронологічні дослідження будівельного дерева показали, що воно було заготовлене ​​в 747-722 роках до н. е., причому більше половини в зимовий сезон 738/737 до н. е. Це були часи, коли у Стародавній Греції та Італії утворилися перші міські центри, в т. ч. Спарта і Рим. Однак, варто зазначити, що на території сучасної Польщі після падіння поселення оборонного типу на Біскупінському озері традиція створення компактних поселенських осередків не була продовжена.

Сучасна реконструкція включає пристань, браму, кілька ділянок валу, хвилеріз, два ряди будинків та вулиці. Вал має сучасне рішення у вигляді внутрішніх сходів, що ведуть до гори для огляду. Варто знати, що, наприклад, висоту входу в будинки відтворили на основі збережених «воріт», сплетених з гілок. Щоправда, чим були вкриті дахи, ми не знаємо, але оскільки найближча територія сьогодні рясніє очеретом тому вважаємо, що так було і в минулому, і використання саме цього матеріалу в будівництві є найбільш правдоподібним. У будинках представлено внутрішній вигляд, характерний для пізньобронзового та залізного часів. Протягом сезону тут можна зустріти реконструкторів, одягнених у костюми, що відтворюють реалії того часу та розповідають про життя близько 2700 років тому. Частина будинків пристосована для тематичних музейних лекцій та занять.

Поховання в скринях

За музейним павільйоном розташовані реконструкції двох скриньових поховань, що датуються V століттям до н. е., часом після падіння поселення оборонного типу на півострові Біскупінського озера, коли територію сучасної Польщі населяли племена, які археологи відносять до поморської культури. Поховання, реконструйовані в заповіднику, походять із Нової Всі-Палуцької та Святкова. Вони демонструють особливий тип поховального обряду, де урни з прахом померлого клали в сімейні гробниці, побудовані з кам’яних плит.

Варто звернути увагу на унікальні для населення цієї культури лицеві урни, що імітують зовнішній вигляд людини. Вони мають зображення очей, часто носа, рота та вух, іноді прикрас, зброї, предметів побуту або жанрові сцени. Інколи на них надягали металеві прикраси, а у вушка пластичної форми вкладали сережки. Вони були закриті кришками, ймовірно, імітуючи головний убір.

Село часів давніх П’ястів

Ще до початку Другої світової війни археологи в Біскупіні виявили рештки ранньосередньовічних поселень. Систематичні дослідження під керівництвом д-ра В. Шафранського розпочали 1949 року в рамках програми Державного комітету досліджень початків Польської держави, і тривали вони до 1954 року. Наступні проводились у 1986 році та у 2012-2013 роках. Під час досліджень д-ра В. Шафранського було виявлено рештки кам’яних вогнищ в давніх будинках, на основі яких було відтворено планування села, що існувало тут у Х-ХІ століттях як ремісничий осередок, що був економічно пов’язаний з невеликих городищем, яке функціонувало в той час на півострові Біскупінського озера.

Реконструкція «Село давніх П’ястів» має овальну форму з квадратом у центрі, навколо якого розташовані кілька будинків, т. зв. курних хат, розміром близько 25-30 кв. м, з вогнищем посередині, без віконних прорізів. Вони побудовані в техніці зрубу (на що вказують відбитки круглих брусів на брилах обпаленої глини, зафіксовані під час розкопок) і в техніці стовпових конструкцій (про що свідчать відбитки гілок у глині, якою були обмазані плетені стіна). Через близькість озера можна припустити, що дахи були вкриті очеретом. Внутрішні вигляд хат демонструє повсякденне життя людей в часи ранніх П’ястів, в т. ч. різні галузі старовинних ремесел, як-от обробка шкіри, кістки, гончарство, а також продукування їжі — піч для виготовлення хліба, ковальство – реконструкція ранньосередньовічної кузні, виробництво дьогтю. «Село давніх П’ястів» – це об’єкт на «П’ястівському шляху».

Палуцька Хата етнографічний об’єкт

Своєрідність місцевості Палук як унікального історико-етнографічного регіону проявляється в його одязі та діалекті. Прикладом Палуцької архітектури є солом’яний вузькобічний будинок XVIII/XIX ст., перенесений до заповідника з сусіднього села Біскупін і занесений до реєстру пам’яток. Всередині три приміщення – чорна хата, яка виконує функцію кухні; «хата буденна», де також зберігалися продукти харчування, інструменти, сіни з піччю для випікання хліба, тобто «чорна кухня»; та біла хата – святкова , гостинна частина будинку. Будівля закрита, її внутрішній простір не має експозиційної функції.

На території подвір’я Палуцької хати з однієї сторони є реконструкція колодязя з журавлем, з іншої – пасіка з імітаціями старих вуликів та скульптура «Опудала», яку виготовили ​​під час одного з пленерів, що проводились під відкритим небом у 1970-х роках в заповіднику.

Звіринець

Ще однією цікавою локацію на території заповідника є Звіринець. Тварини зі Звіринця на території Заповідника схожі на давні породи, які жили в наших краях багато століть тому і по-різному служили людям. Тварини живуть у великих господарствах, де є відтворенні реконструкції старих об’єктів, пов’язаних із їх розведенням.

Вже багато років у Біскупіні розводять польських поні – примітивну, стійку до хвороб і довговічну породу коней, виведену від лісових тарпанів. У 1984 році почали розводити вересових овець і кіз. Вересові вівці споріднені з європейським муфлоном і належать до групи північних, короткохвостих овець, стійких до поганих умов навколишнього середовища та дефіциту їжі. Кози найменше змінилися з доісторичних часів. У заповіднику вже кілька років розводять і червону польську породу худоби.

Сьогодні ми отримуємо руно вересових овець для ниткопрядіння, яке фарбуємо традиційними методами та використовуємо в «доісторичних» ткацьких майстернях. Також ми в заповіднику використовуємо велику рогату худобу в демонстрації доісторичної оранки.

ГОДИНИ РОБОТИ

Травеньвересень 9.00-18.00

Листопад-березень 9.00-16.00

Квітень, жовтень 9.00-17.00

1 січня, у Великодню неділю, 1 листопада та 25 грудня музей не працює.

Екскурсія включає відвідування археологічного заповідника і музейного павільйону з виставками. З травня по вересень у заповіднику можна зустріти реконструкторів та вчителів давніх ремесел. З жовтня по квітень заповідник пустує, але й тоді варто відвідати музей і помилуватися реконструкціями доісторичних та ранньосередньовічних об’єктів та красою природи.

Заповідник можна відвідати з домашнім улюбленцем. Собака повинна бути на повідку і в наморднику. Забороняється входити з твариною до павільйону музею, будівель у зоні реконструкції та Центру обслуговування туристів.

Фотозйомка та зйомка фільмів на території Заповідника в некомерційних цілях та без права публікації не потребує реєстрації та є безкоштовною (обов’язково придбання вхідного квитка до музею).

Екскурсії потрібно замовляти заздалегідь!

УВАГА! Наразі час очікування підтвердження бронювання становить до 3 робочих днів.

тел. [52] 30 250 55

E-mail: rezerwacja@biskupin.pl

КВИТКИ

Звичайний квиток – 22 злотих

Пільговий квиток * – 14 злотих

Діти до 6 років включно вхід безкоштовний (безкоштовний вхідний квиток необхідно отримати в касах або на стійці реєстрації)

* школярі, студенти, пенсіонери, працівники закладів культури, інваліди з опікунами.

Пропозиція для власників Національної карти багатодітної родини:

Дорослі – 17 злотих

Діти та підлітки до 18 років – 12 злотих

Групові квитки

Звичайний груповий квиток – 17 злотих

Груповий шкільний квиток – 12 злотих

Сімейні квитки

Сімейний квиток 2+2 – 59 злотих

У вартість квитка входить відвідування археологічного заповідника та павільйону музею з усіма експозиціями.

Місцем продажу вхідних квитків до Археологічного музею в Біскупіні є каси в приміщенні музею та інтернет-магазині за адресою www.biskupin.pl

ЕКСКУРСІЇ

120 злотих польською мовою

250 злотих англійською мовою

Для екскурсій з гідом необхідне попереднє замовлення

тел. [52] 30 250 55

E-mail: rezerwacja@biskupin.pl

Додаткова інформація:

Час екскурсії: приблизно 2 години

Останній вхід до археологічного заповідника з екскурсоводом може відбутися не пізніше ніж за 2 години до закриття Музею.

Археологічний музей у Біскупіні

Biskupin 17, 88-410 Gąsawa

www.biskupin.pl

Секретаріат музею:

пн-пт, 7.00-15.00

тел: [52] 30 25 025; [52] 30 25 420

Email: sekretariat.muzeum@biskupin.pl

Археологічний заповідник

Biskupin 3, 88-410 Gąsawa

Травеньвересень 9.00-18.00

Листопад-березень 9.00-16.00

Квітень, жовтень 9.00-17.00

Бронювання музейних послуг вхідні квитки, екскурсії, музейні лекції, прогулянка на катері по озеру Біскупін:

пн-пт, 9.00-16.00

тел.: [52] 30 250 55, email: rezerwacja@biskupin.pl

Каса музею – платежі та рахунки:

Тел.: [52] 30 250 55, e-mail: kasa@biskupin.pl

«Дім Музейника» конференц-центр:

тел.723 299 866; 602 536 009

E-mail: dom.muzealnika@biskupin.pl

Організація виставок:

Йоанна Вітульська

E-mail: j.witulska@biskupin.pl

Організація заходів:

Магдалена Заволь

Email: m.zawol@biskupin.pl

WGS84 – 52° 47′ 4″ N, 17° 44′ 36″ E (52.78444417.743333)

Розташування

Археологічний музей у Біскупіні розташований приблизно за 1 км на схід від власне міста Біскупіна (гміна Гансава) та приблизно за 10 км від національної дороги № 5 (між Гнєзно та Бидгощем).

Громадський транспорт

До Археологічного музею можна дістатися на автобусі з Жніна або Гонсави (2,5 км від заповідника). Зупинка в самому Біскупіні або «за вимогою» на стоянці музею.

Жнинська вузькоколійка

У туристичний сезон Жнін – Венеція – Біскупін – Гонсава курсує Жнинська повітова залізниця, т. зв. вузькоколійка (філія музею землі Палуцької в Жніні). У Біскупіні його зупинка розташована безпосередньо біля Археологічного музею Біскупіна. Детальний розклад можна знайти на сайті Музею землі Палуцької в Жніні.

Велосипедний транспорт

Біскупін включений до велосипедного Палуцького маршруту (так званої Стежки чотирьох комун). Однак, окремих велосипедних доріжок в околицях Біскупіна немає. Варто також пам’ятати, що в археологічному заповіднику в Біскупіні заборонено їздити на велосипеді (велосипедна стійка знаходиться поруч із платою для паркування, біля входу на стоянку Музею). Відвідуємо заповідник пішки.

Палуки – невеликий край на кордоні Великопольщі, Куявів і Крайни це культурний регіон з давньою історією, який впродовж століть зачаровує своїм краєвидом, відображеним на поверхні 130 озер.

Палуки розташовані на кордоні Великопольського та Куявсько-Поморського воєводств. Незважаючи на невелику площу, всього 2 тис. кв. км, територія регіону відрізняється характерним хвилястим ландшафтом з численними пагорбами, що перетинаються глибоко врізаними долинами, найглибші западини яких заповнені водою. Синь озер контрастує із зеленню навколишніх лісів, лугів і торф’яних боліт, чергуючись із сільськогосподарськими угіддями.

Назва краю походить з форми рельєфу від давньопольського кореня, що міститься в словах: лук, луг і т. д. Його походження пояснюється дугоподібною горбистою формою поверхні Палуків. Вперше Палуки згадані в хроніці ХIV ст. Янека з Чарнкова як Terra Palucacensis (Земля Палуцька). Також від назви регіону, ймовірно, походить і назва старого шляхетського великопольського роду. Історично цей край входив до складу Великопольщі і ніколи не був окремою територіально-адміністративною одиницею Польської держави.

На території, яка пізніше виокремилась як Палуки, у слов’янський період функціонували городища. Найвідомішими з них були Біскупін і Лекно. За правління Болеслава Хороброго Лекно був головною фортецею на цій території. Важливою датою в історії краю став 1227 рік, коли в Гонсаві відбувся знаменитий з’їзд князів з роду П’ястів, який завершився смертю князя Лєшека Білого. У 1314 році Палуки опинилися в межах відновленого після поділу на округи Королівства Польського.

Межі Палуків як історико-етнографічного регіону в основному є природними, тому вони мало зазнавали змін впродовж століть і в історіографії також. В основному вони позначені річками – Нотеч, яка на півночі межує з Крайною, а на сході з Куявами та Велною, що відокремлює Палуки від Великої Польщі з півдня та частково із заходу. Південний кордон з Великою Польщею плинний і його важко провести. Палуки – типовий сільськогосподарський район з хорошими ґрунтами та високою агротехнічною культурою. Велика кількість озер спонукала місцевих жителів також займатися рибальством.

Сучасні Палуки – це туристичний регіон – надзвичайний, з чарівними місцинами, що дивують своєю специфічною атмосферою. Унікальна природа тут охороняється заповідниками та природоохоронними заказниками. Усіма природними цінностями Палуцького регіону можна помилуватися, проходячи промаркованими туристичними маршрутами під час пішохідних та велосипедних турів, а також під час катання на каное. Вони, безсумнівно, приваблюють людей, зацікавлених у проведенні часу на природі.

До сьогодні палучани зберегли відчуття власної культурної самобутності та деякі елементи старих звичаїв. До сьогодні збереглось традиційне вбрання Палуків, культивуються традиції вишивки, музики, скульптури та орнаменту, а також місцевий діалект. Характерними для культурного ландшафту краю є садиби, палаци та церковні вежі (частина цих земель належала Гнєзненським архієпископам вже з 12 ст.). Впродовж століть повстало багато нових сіл та містечок. Життя тече власним темпом, і кожен має свою неповторну атмосферу та цікаву історію. Найдавніші – Кциня та Жнин – отримали міські привілеї ще в 13 столітті.

Найбільша концентрація туристичних об’єктів і пам’яток розташована в Жнинському повіті, а місто Жнин вважається неписаною столицею Палуків. У радіусі приблизно 15 км від цього «серця» регіону розташовані: Археологічний музей у Біскупіні, Музей вузькоколійної залізниці у Венеції, руїни замку XIV ст. Венеціанського Диявола, Музей Палуцької землі в Жнині з готичною вежею ратуші XIV ст., Любостронський палац, костел св. Миколая в Ґонсаві, містечку Silverado City в Божиєвичках, а також туристична лінія вузькоколійної Жнинської повітової залізниці, маршрут якої веде зі Жнина через Венецію та Біскупін до Гонсави. Через регіон також пролягає Шлях П’ястів, що поєднує місця, пов’язані з початками польської держави.

logo1 logo3 Portal jest współfinansowany ze środków Europejskiego Funduszu Rozwoju Regionalnego w ramach Regionalnego Programu Operacyjnego Województwa Kujawsko-Pomorskiego na lata 2007-2013 oraz ze środków budżetu Województwa Kujawsko-Pomorskiego